ДЕЯКІ ДУМКИ ЩОДО ТВОРУ МАРИНИ АРОМШТАМ "КОЛИ ВІДПОЧИВАЮТЬ ЯНГОЛИ"
ЦЮ КНИГУ РЕКОМЕНДОВАНО ЯК СУЧАСНА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ УЧНІВ 8 КЛАСУ.
Можеш читати, а можеш... Так, оглядово. Аромштам замикає ряд творів сучасної літератури, яких можна об'єднати під однією темою - про дітей і нібито для дітей. Я спеціально використала слово "нібито". Ось перелік цих творів: Сент-Екзюпері "Маленький принц", Р. Бах "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон", Б. Космовська "Буба". "Буба: Мертвий сезон". Дивне поєднання. Але сьогодні про Марину Аромштам та її янголів.
Як на мій хлопський розум, це книга дійсно про дітей, але не для дітей. Ця книга про Корчака і переломлення/зломлення його ставлення до дітей сучасною вчителькою. Те, що вчителька може пісяти, не перше і єдине відкриття цієї авторки. У мене склалося враження-видіння -візуалізація тексту: жменька брюликів розсипана серед банального грунту. Брюлики, не діаманти, - афористичні висловлювання на зразок назви. Чому не діаманти? Дуже неприродньо спеціально виглядають. Таке собі хизування самою собою. Привертання уваги: ну чим я не Коельо, не Бах? На жаль, не Сент-Еезюпері. Письменниця розповідає від імені дитини і щоденник учительки. Такої креативної, зі стержнем. навіть ім'я Марсьом, а виявиться простим прізвиськом. І дітей любить,і Корчак на стіні вісить, і інтерактивне навчання застосовує. Але бах - і проскакує учительсько-менторське. Авторитарно, і часом абсолютно протилежне до того стержня, яке так шукають батьки для свого першого вчителя власного чада, яку за законом потрібно любити. Читається книга легко, спочатку навіть подобається. А потім залазить хропачок: навіщо це все? Що я донесу дітям як учитель? Що візьмуть вони? Будуть від мене вимагати вбивати дракона? Але я не Марсьом. Я - Валмик. Чи етично підставляти всю білизну вчителів для огляду учнів? Адже це книга для і про вчителів. Авторка дала образ такої вчительки, що повинна сподобатися дітям, але яких дуже мало серед нинішніх. І як ми будемо з дітьми говорити про тих учителів, з якими вони будуть порівнювати Марсьом? Адже у 8 класі діти мислитимуть конкретно і згідно власного досвіду. Особисто мені незручно. Я розумію і прагну в силу власних можливостей бути відповідним вимогам сучасності. Але я не можу бути ідеалом. І не хочу обговорювати публічносвоїх колег. Навіть літературних. Чи хочу? Сама ще не розібралася. Поки ще далеко до 1 вересня, можу послухати думки з цього приводу.
Книгу не читала, тому конкретно про неї нічого не скажу. Але не впевнена що у восьмому класі хотіла б розглядати вчителів з такої точки зору саме в класі. Ну тобто прочитати таке вдома для себе може і так, а ось потім обговорювати свою думку з справжніми вчительками, не впевнена. Здається десь з того віку в мене почали формуватись реалістичні погляди на вчителів і дорослих. В першому класі всі дівчата хотіли стати вчительками. Найкраща гра з подружкою це була гра в школу. Але з дорослішанням погляди змінились. Я пам'ятаю як побачила фільм "Аварія донька мента" і, звісно, не зрозуміла про що він, але пам'ятаю той момент, коли головна героїня сперечалась з вчителькою. І ще один фільм про дівчину-гімнастку, яка після травми була змушена повернутись в звичайну школу. Вона казала вчительці "я у свої шістнадцять побачила більше ніж ви взагалі колись побачите". Я зрозуміла що вчитель це не завжди взірець і треба мати свою думку і життєву планку. Потім в мене в одній з шкіл де я навчалась, трапилась класна керівник вчителька труда. У восьмому класі вона почала з дівчатами "наповнювати скриню": вишивати рушники і якісь наволочки, тощо. І розповідати як бути дружиною. Тоді я вперше зрозуміла що погляди цієї вчительки мені не те що не близькі, а навіть огидні. Добре що наступного року я перешла у Вашу школу ;))) Думаю що для того щоб обговорювати білизну вчителів на уроці з учнями, треба мати не абияку мужність. А ще дистанціювати себе. Учні повинні розуміти що це не ваша білизна і не когось з колег. Це просто персонаж книжки.
ВідповістиВидалити